A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Іване-Пустенська громада
Тернопільська область, Чортківський район

Історія села Пилипче

На великих пагорбах, серед зелені садів розкинулося село Пилипче на Тернопільщині. Село знаходиться в південно-східній частині Борщівського району на відстані 30 км на південний схід від Борщева в долині річки Нічлави та її лівій притоці Бівка, на Придністровській рівнині. Відзначається воно горбистою поверхнею та незначними висотами до 140 м.

Моє рідне село… Воно відоме більш ніж 600 років тому. Село вперше згадується в 1415р. під назвою Філіповище. За переказами старожителів його так назвали на честь першого поселенця села Філіпа. До 1947 біля Пилипча був хутір Давидів, виведений із облікових даних у зв'язку з переселенням жителів; приєднаний хутір Очерет. Згодом, коли постало питання про ліквідацію хуторної системи, люди переїжджали до села і будували собі житло. В основному люди займалися землеробством, тваринництвом, а поряд з цим ткали полотно, шили одяг, чоботи, кожухи, продавали і так виживали.

Сьогодні відродилося наше село. Багате воно на скромних трудових людей. Село Пилипче, моє рідне село – краплиночка, часточка моєї Вітчизни.

Ми рідко зазираємо в глибини минулого нашого краю. А цікавість до минулого, його знання є невід’ємною рисою кожного культурного суспільства.

Наша Борщівщина багата на пам'ятки давньої культури. Проте вони ще мало досліджені, мало їх шануємо, а головне - зовсім не знайомимо з ними народні маси.

Незважаючи на утиски і страждання , наше населення було і залишалося національно свідомим. Воно твердо трималося своєї віри і церкви, зберігало мову, давні традиції і культуру.

В умовах австрійського панування культура й освіта в селі лишилася на низькому рівні. Школа в нашому селі була ще за часів панської Польщі. Спочатку було тільки чотири класи і працював тільки один учитель. До нашої школи ходили навчатись діти із сусідніх сіл.

У 1921 р. по 1939р. в селі працювала початкова школа, була читальня «Просвіти» діяли філії товариства «Луг» (засноване в 1928 р. перші його члени Федір Оринінський, Григорій Дутка, Микола Стратійчук, Степан Карачко, Іван Шмигельський), товариство «Сільський господар», «Братство тверезості», кооператив «Згода». «Просвіта» і кооператив об’єднували в 1929р. 300 пилипчан. Та найбільшої популярності в Пилипчу   набув    «Луг».

Старше покоління людей до сьогодні з теплотою і вдячністю згадує про молодече життя в товаристві. Багатьох парубків села саме «Луг» виховав в дусі патріотизму, відданості рідній землі , підготував до важких випробувань в борні за волю України. «Луг» в Пилипчі було засновано у 1928 році.

Плідно   працювали   в   товаристві   побратими   Роман Стратійчук та Іван Шмигельський. Не стояв осторонь товариства і місцевий греко-католицький священник Дмитро Паляниця.

Він володів високим авторитетом в громаді, був добрим проповідником , тому до його порад луговики прислухались з великою увагою.

На фронтах війни проти фашистів в Червоній армії воювали 156 наших земляків 20 з них загинули 36 пропали безвісти.

Активну боротьбу проти радянської влади вели самовіддані герої члени ОУН, вояки УПА і їхні симпатики: Михайло Абрамчук, Іван Бандура, Іван Березовський, Іван та Петро Бойки, Василь і Володимир Гніздовські, Микола і Яків Дудки, Омелян і Іван Тринчуки, Іван Гринчук, Ганна, Іван і Степан Карачки, Дмитро Лутинець, Микола Фостій, Яків Шмигельський, Омелян Фалендиш.

У 1936 році в нашому селі проживало 2117  чоловік, з них 1895 українців, 197 поляків, 25 євреїв.

Особливо болісно сприймався в селі голодомор 1932-1933 років. 29 жовтня 1933року «Луг» провів у Пилипчі «День Жалоби». У присутності сотень людей у місцевій церкві відбулося богослужіння і панахида за померлих від голоду на Великій Україні. Священник Паляниця виголосив проповідь, назвавши Радянський Союз пеклом і застерігав парафіян не піддаватись облудній більшовицькій пропаганді. А 9 листопада на майдані поблизу церкви, хлопці з каменю символ -могилу на честь полеглих односельчан у визвольних змаганнях 1914-1920 років.

На могилі вони встановили бронзовий хрест терновим вінцем і гербом-тризубом, а над підвищенням-синьо-жовту хоругву. «Луг» у Пилипчі зійшов на дорогу політичну. Це означало винесення смертного вироку товариству.

І справді, через деякий час в село надійшло офіційне розпорядження Борщівського товариства про припинення діяльності «Лугу».

Друга світова війна принесла на Борщівщину велике спустошення. Від 1944 року, коли вдруге ступили більшовики, на Борщівщині панував комуністичний лад. Розпад Радянського Союзу приніс волю й незалежність Україні і всім її землянам включно з Борщівщиною, разом з нашим селом Пилипчем.

Незважаючи на утиски й страждання, наше населення було і залишилося національно свідомим. Воно трималося своєї віри й церкви, зберігало мову, давні традиції й культуру.

Перша історична згадка про церкву в нашому селі датується 1700 роком . Вона мало чим відрізнялася від простої селянської хати. Мала церква тоді один купол і маленькі вікна. Назва церкви на честь Успенія Пресвятої Богородиці. Перший священик у нашому селі Петро Григорович. Убогим виглядав внутрішній інтер'єр нашої церкви. Стіни в церкві не прикрашувались, за винятком вівтаря та іконостаса, підлоги не було. Церква була побудована в центрі села на найвищому місці. Поряд з церквою знаходилася дзвіниця. На дзвіниці було три дзвони. їх оберігали, бо вони були дуже дорогі. Два дзвони коштували по 50 злотих, третій - 70.

Поступово церква в селі стає культурно - освітнім осередком. З кожним роком до неї надходили все нові книги. Греко -католицька церква регулювала в селі сімейно - етичні відносини. Будь -які вчинки парафіян співставлялися з церковними морально -етичними канонами. Священик реєстрував всі шлюбні союзи, народження і смерть людей в спеціальних книгах. Вони і досі збереглися в наших архівах.

Наша церква на той час перебувала в такому аварійному стані, що її вирішили замінити на кам'яну. І ось в 1907 році на кошти селян була побудована в нашому селі кам'яна церква, яка зберігається ще й досі. Того ж 1907 року її висвятили на честь Успения Пресвятої Богородиці.

Архівний матеріал свідчить, що церква в нашому селі не слабла від безкомпромісійної і часто непотрібної боротьби, а міцніла. її підтримували не тільки висока релігійна свідомість, а насамперед національна свідомість парафіян. Тому, не дивно, що греко - католицька церква заслужила любов і повагу серед більшості людей. Свої права вона завоювала багаторічною боротьбою за краще майбутнє свого народу.

В 1961 році нашу церву закрили. Це було зроблено руками комуністів. На той час головою сільської ради був Іван Гуменюк а секретарем партійної організації Дмитро Смоляк. Все церковне майно, яке люди не встигли винести з церкви, було побито і викинуто на подвір'я, а в церкву завезли церковне майно.

А в 1978 році, коли широкого темпу набула спортивна робота, комуністи вирішили із церкви зробити спортзал. Але ніхто з односельчан не хотів займатися спортом у своїй святині. Так і не вдалося задурманити простий трудовий народ насильникам — комуністам. В1989 році наші односельчани відремонтували церкву. Ініціатором відбудови нашої церкви був односельчанин Василь Козак, який згодом став священником у селі Горошова. На реставрації церкви працювали наші земляки , художники Яків Гніздовський та Роман Стратійчук. В цьому ж таки році церква знову була відкрита і освячена.

На своєму столітньому шляху церква пережила 2 війни. Разом з селом вона молилася за душі своїх парафіян, плакала над загиблими, репресованими, проводжала в останню путь і раділа кожному , хто повертався додому з далеких доріг.

За сто років Пилипченської церкви Богослужіння відправляло понад 15 священнослужителів. Серед них: о. Григорович, о. Утиянович, о. Паляниця, о. Тичинський, о. Гордійчук, о. Гунчак.

В цей період коли церква була закритою до Пилипча доїжджали священники: о. Ковальчук з с.Устя, о. Крушельницькій з с. Горошова, о. Ковпак з с. Шупарка та священник з с. Кривче.

1988 року церкву в селі Пилипче було відкрито. Почався період відродження. Приміщення відремонтовувалось власними силами сільської громади. Велику матеріальну допомогу було надано церкві правлінням місцевого колективного господарства. Дерев'яний іконостас відновив художник Яків Гніздовський, уродженець села (проживає в м. Чернівці) племінник знаменитого художника Якова Гніздовського. Допомагав йому чудовий майстер, художник - прикладник (світлої пам'яті) Роман Стратійчук, уродженець села.

Організаторами внутрішнього розпису церкви були жителі села І.Стратійчук, І.Стебелецький, І. Лубкей, І. Лаб'юк, В.Козак, І.Крайник, Я.Квасницький, Б. Березовський, Д.Яківчук, Я.Данильчук , В.Воронюк та інші парафіяни.

З 1988 року духовними отцями в Пилипчанській церкві були: о. Гаврилюк, о.Дребіт, о.Косован, о.Стасів, о. Канюк, о.Манчуленко, о.Сенишин.

Але найбільш  відомим  наше село є завдяки імені нашого земляка всесвітньо відомого художника графіка Якова Якова Гніздовського.

В далекому 1989 році сільський  пасічник Іван Гуменюк написав листа в українську службу радіостанції «Голос Америки» із проханням створити передачу і розповісти про нашого славного земляка. Виявилось що на той час головним   редактором  цієї служби був Роман Ференцевич, який був найкращим другом Якова Гніздовського. Він з великим ентузіазмом взявся за створення цієї радіопередачі і вона вийшла в радіоефір. Це була перша ластівка згадка про нашого односельця.

Саме з задуму Івана Васильовича Гуменюка,  директора школи  Івана Франковича  Пенькала, племінника Великого Майстра теж художника, члена спілки художників України Якова Івановича Гніздовського, при підтримці вчительського колективу і громадськості села взялися за створення музею. Який було урочисто відкрито в 1992 році. Музей працює з 11:00 до 17:00 щоденно.

На початку музей мав невелику площю експозицій та зггодом його було розширено, і він став музейним комплексом до якого входять власне

  • етнографічно-мистецький музей Я. Гніздовського, де виставлені оригінали його робіт і архівні матеріали з його біографії,
  • музей історії села, як оберіг історичної пам’яті і основа національно-патріотичного виховання.
  • музей дитячої творчості, що напевне є найбільш вагомим тому, що там зберігаються творчі роботи наших учнів за останні 25 років.

Загальна площа музею 160м.кв. 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь